ПРОГРАМА Прогресивної соціалістичної партії України

07/09/2020


ЗАТВЕРДЖЕНО          

2-им етапом ХХХІІ позачергового

з′їзду Прогресивної соціалістичної

партії України           

25 січня 2019 року        

 

ПРОГРАМА

Прогресивної соціалістичної партії України

 

У ХХІ століття людство вступило з найгострішими проблемами. Наша планета переживає глибоку екологічну кризу, що означає нездатність біосфери підтримувати існування семи з половиною мільярдів людей. І це тому, що створена така економіка, яка пожирає природні ресурси і знищує середовище проживання людини. А така економіка і на її основі створене суспільство споживання є результатом капіталістичного шляху розвитку характерного в даний час для більшості країн світу. Провідні країни капіталу – так звані країни «золотого мільярда» знаходяться в стадії імперіалізму. Невідворотно і закономірно наближається криза імперіалізму, що ставив світову економіку перед загрозою колапсу. Ця загроза посилюється фінансовою кризою, пов′язаною з крахом доларової піраміди. Вибухонебезпечність ситуації підсилює зростаюча прірва в рівні життя населення як між країнами «золотого мільярда» і всіма іншими державами, так і всередині країн (олігархія і все інше населення). На планеті не зменшується, а збільшується кількість людей, які страждають від епідемій, СНІДу, наркоманії, голоду, злиднів, безграмотності і безправ′я. Планету стрясають збройні конфлікти, локальні війни, профінансовані ззовні державні перевороти, окупація і поневолення суверенних держав. Головними загрозами для світової спільноти стали тероризм і поширення ксенофобії, расизму, нацизму та фашизму. У ХХІ столітті з затхлих погребів історії знову повернувся колоніалізм через мирні форми фінансового, економічного і політичного поневолення країн і військові форми їх окупації.

Тому зрозуміло, що найрозумніші люди зобов′язані усвідомити світові проблеми, запропонувати шляхи їх вирішення й об′єднати всі прогресивні сили для реалізації поставлених завдань.

 

І. Геополітичні процеси. Глобалізація

До кінця 80-х років минулого сторіччя позиції соціалістичної системи в моделі Радянського Союзу стали послаблятись як в Центральній і Східній Європі, так і в Латинській Америці, Азії, Африці та на Близькому Сході. З руйнуванням Радянського Союзу світ перетворився в однополюсний і Сполучені Штати Америки отримали небачені можливості (економічні, політичні, фінансові) впливу на світові процеси. А з урахуванням фактора безперечної переваги військової могутності США над усіма іншими державами світу, слід визнати безпрецедентними умови гегемонії США у міжнародних відносинах. Для вирішення найгостріших проблем, в 1992-му році в Ріо-де-Жанейро зібралася вельми представницька Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, в якій взяли участь голови та високопосадовці урядів 179 країн світу, сотні офіційних осіб, представники місцевої влади, ділових, неурядових кіл. Лідери капіталістичних держав на весь світ визнали безперспективність капіталістичного шляху розвитку. Як і безперспективність казарменого соціалізму. Конференція виробила концепцію «сталого розвитку», в якій заявлено, що, по-перше, всі люди мають право на навколишнє середовище, сприятливе для їх здоров′я і благополуччя. І, по-друге, держави зберігають і використовують навколишнє середовище і природні ресурси в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Конференцією передбачалося, що при такому підході екологічні вимоги самі собою органічно будуть пов′язані з вимогами економічного розвитку. Суспільство перейде від стихійного розвитку до колективного соціального управління в міжнародному масштабі на основі розумної угоди. Безпека навколишнього середовища стане загальнолюдською цінністю.

 

1. Екологія

Однак ця Концепція залишилася просто декларацією про наміри. Екологічні проблеми, як похідні від політичних та економічних інтересів приватного капіталу, лише поглиблюються. Так, змінюється склад атмосфери через зростання викидів вуглекислого газу. І хоч найбільша частка викидів (25% світових) припадає на США, саме Сполучені Штати не підписали Кіотський протокол, яким квотуються викиди. А зростання викидів вуглекислого газу і створює той парниковий ефект, який обумовлює глобальне потепління клімату, що несе біди для середовища проживання людини і, насамперед, для сільського господарства. Людство продовжує активно насичувати навколишнє середовище відходами своєї життєдіяльності (аж до радіонуклідів), при цьому величезними темпами зростає хижацьке споживання природних ресурсів. Активно знищуються ліси як «легені планети», скорочуються їх площі і йде деградація лісів. Щорічно з лісів вилучається 3-4 млрд куб. м деревини (половину всього обсягу заготівель дають Канада, США і країни – колишні республіки СРСР). З кожним роком загострюється проблема питної води, її дефіцит вже відчувається в багатьох регіонах світу.

Збільшується радіаційне забруднення навколишнього середовища. Маса побутових і виробничих відходів зростає по експоненті, подвоюючись кожні 15 років. Загострення екологічних проблем ми бачимо і в Україні. Масова вирубка лісів на Закарпатті припинила утримувати танення снігів і руйнівне повноводдя річок стало бідою для сотень тисяч постраждалих. Постійні викиди в атмосферу в Запоріжжі зробили небезпечною для життя концентрацію шкідливих речовин. Багато районів Дніпропетровської, Луганської, Донецької областей страждають від нестачі питної води.

 

2. Соціальні проблеми

Одночасно зростають і соціальні проблеми людства. Згідно з розрахунками експертів ООН, в 1960 р. на частку 20% найбідніших жителів Землі доводилося 2,3% світового ВВП, а на частку 20% найбагатших - 70%. Співвідношення доходів багатих і бідних в 1960 р. становило 30:1, а через 50 років воно підвищилося вже до 74:1. Країни «золотого мільярда» з 17% населення Землі мають 83% світового доходу.

Зростає розрив у доходах як між країнами, так і всередині країн. За даними ООН дохід 25 млн найбагатших американців дорівнює сукупному доходу майже 2 млрд найбідніших людей у світі. В підсумковій доповіді саміту в Давосі в 2017 р. відзначено, що половина світового багатства знаходиться у розпорядженні всього лише восьми осіб.

І якщо на одному полюсі людства багатство сконцентроване в руках півтора сотень мільярдерів і двох мільйонів мільйонерів світу – то на іншому полюсі злидні: 1,5 млрд чоловік мають дохід менше 1 дол. в день. ООН констатує, що із 7,5 млрд населення Землі лише 500 млн осіб мають повноцінну їжу в надлишку, а 2 млрд чол. голодують, в т.ч. 20 млн з них щорічно помирають від голоду.

Насамперед у країнах третього і четвертого світу населення страждає від епідемій, зростання захворюваності на СНІД, наркоманії, туберкульозу. Через зубожіння і недоступності медицини у світі щорічно помирає 11 млн дітей у віці до 5 років, 600 тис. дітей помирають при пологах.

 

3. Експансія США

Сполучені Штати витрачають величезні кошти на «експорт демократії», фінансуючи здійснення державних переворотів і встановлення потрібних їм маріонеткових режимів. Такому експорту вже піддалися Югославія, Грузія, Україна. Витрачаються колосальні кошти на військові потреби: якщо в 2001-му обсяг військових витрат США становив 300 млрд дол., то в 2017 – 583 млрд дол. Із загального обсягу світових військових витрат на США припадає 36%.

Розкручуючи військову машину, Сполучені Штати на очах у всього людства переходять до відкритих війн за поневолення суверенних держав з метою оволодіння їхніми природними ресурсами. Наочним прикладом тому став Ірак. Під істерією про виробництво Іраком зброї масового ураження (ЗМУ) і наявності спеціальних радарних установок «Кольчуга», США в березні 2003 року здійснили напад на Ірак і окупували його. ЗМУ і «Кольчуг» не знайшли, але найбагатші нафтові запаси Іраку фактично стали власністю США.

Гонитва за нафтою стала причиною агресії США і НАТО проти Лівії та Сирії.

Боротьба за світові ресурси – життєва проблема для Сполучених Штатів Америки, які споживають 40% світових ресурсів (при кількості населення на рівні 5% світу). При тому, що запаси природних ресурсів на планеті обмежені. Так, до 2070 р. за висновком Всесвітньої енергетичної ради, очікується повне вичерпання запасів нафти.

Найбагатший ресурсний континент – Євразія. Це зафіксував і стратег антикомунізму З.Бжезинський у своїй книзі «Велика шахівниця». Близько 75% світового населення живе в Євразії і велика частина світового фізичного багатства знаходиться там як на її підприємствах, так і під землею. На частку Євразії припадає близько 60% світового ВНП і трьох чвертей відомих світових енергетичних запасів. У зв′язку з чим Бжезинський і підкреслює критичну важливість того, як Америка «управляє» Євразією. У руслі таких підходів в зону національних інтересів США потрапляє не тільки і не стільки поневолення України, як розчленовування і поневолення Росії та Китаю.

 

4. Глобалізація

Глобалізація – це процес інтегрування світових економічних, соціальних, інформаційних, культурних систем, що об′єктивно відбувається в різних видах діяльності. Процес глобалізації США використовують для встановлення свого світового диктату, своєї гегемонії, нав′язуючи всьому світу свої цінності, свої правила, свої інтереси. Невелика кількість людей, які обслуговують інтереси транснаціональних корпорацій (ТНК), визначає (або, принаймні, намагається визначати) пріоритети всього людства. Найбільш небезпечно для людства те. Що ТНК по самій своїй суті не можуть ні перед ким мати ніякої ані соціальної, ані економічної відповідальності. У підсумку, жменька людей, яка зайнята тільки своїми прибутками, управляє народами, хижацьки споживаючи національні природні ресурси і руйнуючи основи національних економік.

Для захисту інтересів США, а значить, інтересів ними випестуваних ТНК, створені міжнародні фінансові організації: Світова торгівельна організація (СОТ) і Північно-атлантичний альянс (НАТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

МВФ створений в 1944 році. Від надає валютні кредити лише за умови проведення конкретних реформ. Вимоги таких реформ спрямовані на відкриття внутрішнього ринку, усунення держави від керування соціально-економічними процесами, лібералізацію валютного регулювання, експортно-імпортної та цінової політики, приватизацію загальнонародної і державної власності, перехід до «моделі дешевої робочої сили», різке скорочення соціальних програм. У підсумку, руйнується національна економіка, формується національна буржуазія (і олігархія) на тлі зубожіння переважної частини населення, відбувається деградація трудових ресурсів, їхня міграція з країни і вимирання народу. Виплата зовнішнього боргу (з відсотками за кредит) в умовах розвалу економіки лягає важким тягарем на бюджет держави і країна через фінансову, входить в економічну і політичну залежність від провідних країн капіталу і насамперед від США, що грають головну роль у МВФ.

Рецепти МВФ в інтересах провідних країн капіталу забезпечують вивіз капіталу, сировини, трудових і природних ресурсів з національних економік, скупку їх власності і землі, тобто мирний процес колонізації.

СБ як і ЄБРР, в руслі узгоджених реформ за рецептами МВФ видають кредити під конкретні проекти.

СОТ встановлює загальні принципи зовнішньої торгівлі, які консервують сировинну структуру експорту країн третього світу, відкриваючи їх ринок високотехнологічній продукції провідних країн капіталу. При цьому забороняючи країнам – членам СОТ встановлювати пільги і преференції своїм пріоритетним галузям і виробництвам. ТНК таким чином пригнічують і присікають можливих конкурентів, забезпечуючи собі повне захоплення світових ринків сировини, капіталів, готової продукції.

НАТО як військовий блок спочатку (у 1949 р.) об′єднував 12, а нині вже 28 європейських і північно-американських держав. І хоч НАТО декларує лише забезпечення колективної безпеки своїх членів, але насправді саме він розв′язує нові війни і провокує конфлікти.

Агресія НАТО проти суверенної Югославії навесні 1999-го року показала всьому світові сутність «миротворців». НАТО завдав Югославії загальний збиток на 100 млрд дол. Загинуло більше 2500 мирних жителів, близько 10 тис. осіб отримали поранення (в т.ч. 3 тис. дітей). Зруйновано понад 40 тис. будинків, десятки церков та історичних пам′яток. За допомогою зброї нав′язування країнами НАТО своїх цінностей в Іраку, Сирії, Лівії призвело до трагедій в цих країнах, гуманітарних катастроф, породило мільйони біженців в країни ЄС. А це в свою чергу підриває саме існування Євросоюзу. НАТО вже розмістило свої бази в Прибалтиці, Польщі і Румунії, неухильно наближаючи свої бази до кордонів Росії, створюючи реальну загрозу стабільності на Євразійському континенті.

Прагнучи до світового панування, США втягнули в НАТО не тільки колишні соціалістичні країни, але й колишні радянські республіки Прибалтики, чим розжарюють політичний конфлікт на Євразійському континенті і провокують його переродження в військовий.

 

5. Роль ООН

Яка ж роль у цих процесах відведена ООН? Адже Організація Об′єднаних Націй (ООН) була створена в 1945-му році саме для підтримки і зміцнення миру, безпеки та розвитку мирного співробітництва між державами, як гарант захисту національних інтересів держав і народів, як форпост недопущення відродження неофашизму або диктату окремо взятої країни. Для справедливого гармонійного розвитку світу, ООН була розроблена (а потім ратифікована парламентами всіх країн, що входять до неї) «Загальна декларація прав людини».

Проте слід визнати, що створення і діяльність ООН не тільки не змінило світ на краще, але навіть не загальмувало тих руйнівних процесів, які ведуть до знищення цивілізації. Жодна з проблем людства – екологічна, економічна, соціальна, запобігання військовій агресії або державним переворотам, - ООН вирішити не може.

Більше того, ООН все більш явно стає структурою «світового правопорядку і стабільності», фактично узаконює концентрацію контролю над природними і трудовими ресурсами Землі в руках промислово-фінансової еліти світу.

Відповідь на питання про сутність ООН і метаморфози в її розвитку очевидна. ООН хоч і об′єднує 193 держави планети, але домінує в ній відіграє одна країна – США, нав′язуючи свої правила і інтереси всім іншим країнам. Більшість з них знаходиться в політичній та економічній залежності від Сполучених Штатів.

ООН здійснює захист прав світової олігархії, визнаючи нормальним привласнення загальносвітових ресурсів ТНК і олігархами. ООН не реагує на те, що не виконується «Загальна декларація прав людини» та інші документи ООН. Вона не застосовує ніяких санкцій до держав-вбивць цивілізації, до олігархічних кланів, які нещадно експлуатують і знищують населення, природні ресурси і цивілізацію в цілому.

Безперечним став той факт, що однополюсний світ на чолі з США, як слухняне знаряддя в їхніх руках, виявився не в змозі вирішити жодної світової проблеми, а тільки погіршив наявні проблеми і породив нові, що терзають людство.

 

6. Конституція цивілізації

ПСПУ вважає, що «Загальна декларація прав людини» повинна бути замінена на Конституцію цивілізації, яка б забезпечила збереження і розвиток цивілізації, підконтрольність всіх природних ресурсів і багатств суверенним країнам, що ними володіють, і повинні їх використовувати в ім′я загального блага та процвітання. Ця Конституція взагалі повинна закласти основи ліквідації озброєння на планеті, забезпечення трудящим, котрі створюють матеріальні цінності, права управління як своїми країнами, так і світовими процесами в цілому.

З такою пропозицією ми звертаємося до всіх прогресивних сил людства.

Ми розуміємо, що для постановки та виконання такого завдання, ООН повинна об′єднувати країни із справедливим суспільно-економічним ладом. Людство вже переконалося, що таким ладом не може бути капіталізм, заснований на приватній власності на засоби виробництва, де основним економічним законом є гонитва за прибутком, де парламентаризм, загальне виборче право і свобода слова є лише привілеями багатих, перетворюючи основну масу населення в бідних, безправних і принижених, нещадно експлуатованих людей. Людство шукає альтернативу.

Альтернативою такому суспільству, альтернативою глобалізації і несправедливості може бути тільки соціалізм.

 

ІІ. Витоки і сутність соціалістичної ідеї і держави

1. Соціалістична ідея

З появою приватної власності на знаряддя і засоби виробництва, і відповідно, з поділу суспільства на непримиренні класи, людство виношувало ідею побудови альтернативного, справедливого суспільства. Суспільства, де відсутня приватна власність на знаряддя і засоби виробництва як основа гноблення і експлуатації людини людиною, відсутні антагоністичні класи і держава як апарат насильства. Таке суспільство отримало назву комуністичного.

Пошук шляхів його побудови, виношування мрії людства про нього ведеться з глибокої давнини. Так, ще до нової ери виникла течія хіліастичного соціалізму. У 392 р. до н.е. в стародавній Греції риси соціалізму ми знаходимо в роботах Арістофана, навіть у Платона. Співзвуччя соціалістичним, комуністичним ідеалам несе в собі християнство; секти ніколаїтів, карюкратіан, маніхеїв, що виникли в І, ІІ, ІІІ століттях н.е., в основу своєї ідеології і своєї діяльності закладали соціалістичні принципи. Ці ж риси ми бачимо в V-VІ століттях в русі Маздака (Персія); в ХІ столітті в русі катарів (Італія, Франція, Болгарія); в ХІІІ-ХІV ст. в русі «братів і сестер вільного духу» (Франція, Швейцарія, Німеччина. Австрія); в ХІІІ столітті в русі апостольських братів (Італія); в ХV столітті – таборитів (Богемія); в ХVІ столітті – анабаптистів (Англія).

І ось вже в ХVІ столітті в «Утопії» Томаса Мора, а потім у ХVІІ столітті в «Місті Сонця» Кампанели і «Законі свободи» Джерара Уінстенлі; в роботах Сен-Симона, Фур′є, Оуена можна знайти утопічний опис спільних рис бажаного суспільства.

Ідеї соціальної справедливості, боротьби за принципи соціалізму піднімали в своїх працях Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та багато інших письменників, філософів і поетів.

Найпотужнішу наукову базу побудови соціалізму заклали К.Маркс і Ф.Енгельс, пояснивши історію розвитку людства боротьбою класів. Потім теорію соціалізму розвинули їхні послідовники в різних країнах світу.

Поділ суспільства на класи гнобителів і пригноблених став причиною появи і загострення класових суперечностей. Пригнобленим верствам суспільства завжди було притаманне прагнення до звільнення від експлуатації, до побудови суспільства соціальної справедливості.

Основою соціальної несправедливості є експлуатація людини людиною, приватне привласнення додаткового продукту, виробленого суспільним виробництвом, тобто використання благ, вироблених усім суспільством, в інтересах вузької групи осіб.

У рабовласницькому суспільстві додатковий продукт не тільки повністю присвоювався гнобителями, а й дозволяв їм здійснювати повне панування над життям раба. Це протиріччя закономірно породило потужну боротьбу рабів за своє визволення, що у підсумку завершилося ліквідацією рабства.

У феодальному суспільстві в умовах зосередження всіх видів влади (політичної, економічної, судової, законодавчої) в руках монарха, боротьба пригноблених проти існуючого режиму продовжувала придушуватися відкрито силовими методами. В кінцевому результаті боротьба з гнобителями увінчалася звільненням від кандал феодалізму.

Перехід до капіталізму означає насамперед відділення економічної влади від політичної, перехід її в руки власників капіталу – промислового, торговельного, аграрного і т.д. Відповідно, в більшій чи меншій мірі в суспільстві встановлюється буржуазна демократія. Силові методи боротьби з пригнобленими верствами суспільства в основному замінюються політичними та економічними. Використання досягнень науково-технічного прогресу для підвищення ступеня експлуатації живої праці призводить до зростання соціальної несправедливості – коли все більший обсяг національного продукту зосереджується в руках все меншої частки населення. Експансія капіталу промислово розвинених країн призводить до поневолення країн відсталих. Міжнародний поділ праці відкидає їх на узбіччя цивілізації, з кожним роком збільшуючи прірву між країнами-лідерами та аутсайдерами за рівнем їхнього економічного розвитку. Нові технології, що відрізняються різким підвищенням складності реалізації, та пред′являють суворі вимоги до технологічної дисципліни, стають принципово недосяжними для слаборозвинених країн. Зростаюча експлуатація цих країн  перетворює їх на постійне джерело міждержавних конфліктів. Це загострює боротьбу слаборозвинених країн проти свого поневолення, що веде до бунтів, повстань, переворотів, втечі сотень тисяч мігрантів, породжує тероризм, міждержавні конфлікти.

Тому перехід до соціалістичного суспільства об′єктивно виступає як реалізація багатовікового пошуку людством моделі суспільства соціальної справедливості. Відсутність експлуатації людини людиною, породженої приватною власністю на знаряддя і засоби виробництва, розв′язання суперечностей між працею і капіталом, можливо через перехід економічної влади в руки безпосередньо товаровиробника, трудящого. Цей перехід неможливий без взяття політичної влади трудящими.

 

Наукове визначення соціалізму як перехідного суспільства від капіталізму до комунізму сформулював геніальний філософ, засновник наукового комунізму К.Маркс у своїй роботі «Критика Готської програми»: «Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, окрім як революційною диктатурою пролетаріату».

Це означає, що соціалізм за своєю природою – суспільство суперечливе, яке вийшло з надр капіталізму, має багатоукладну економіку і об′єктивно існуючі внутрішні протиріччя. Головне з них – це протиріччя між старим капіталістичним і новим комуністичним устроєм. Це суспільство не застраховане від внутрішньої боротьби, від реваншу буржуазії, отже, від реставрації капіталізму.

 

2. Соціалістична держава

Прогресивна соціалістична партія України, виходячи з наукового пізнання розвитку суспільства, чітко сформульованого Марксом, також визначає суть держави як знаряддя придушення одного класу іншим. Буржуазна держава – це диктатура буржуазії, диктатура явної меншості населення (олігархів, мільйонерів) над трудящими, тобто над переважною більшістю населення. Основою буржуазної держави є парламентаризм, загальне виборче право, прямі вибори при таємному голосуванні, недоторканність приватної власності. При цьому буржуазна держава встановлює буржуазну демократію як владу меншості над більшістю, поставивши з ніг на голову саме поняття демократії.

Соціалістична держава за своєю природою також здійснює обмеження, але ці обмеження спрямовані на захист інтересів абсолютної більшості населення – трудящих, від грабежу, безправ′я, насильства і нещадної експлуатації, що чиняться класом національної та компрадорської буржуазії. Соціалістична держава за своєю природою є також диктатура, але це диктатура абсолютної більшості над меншістю і реалізується ця диктатура через систему влади типу комуни або рад, з обмеженим для експлуататорів виборчим правом та захистом усуспільнених форм власності. Тобто соціалістична держава забезпечує політичну владу конкретного класу, який безпосередньо створює новий продукт (матеріальний та інтелектуальний) і представляє абсолютну більшість у суспільстві людей найманої праці.

Соціалістична держава захищає справжню демократію як владу більшості над меншістю.

Ми розуміємо, що справедливим є лише безкласове суспільство, яке живе на принципах самоврядування та без апарату насильства, яким є держава. Справедливим є суспільство без експлуатації людини людиною, без присвоєння одними додаткового продукту, створеного іншими людьми. Отже, справедливим є лише суспільство, де засоби виробництва не перебувають у приватних руках і цим не змушують людей, що їх не мають, продавати свою робочу силу. Значить, справедливим буде суспільство, де ліквідована буржуазна приватна власність і цінністю суспільства стане не прибуток, не приватна нажива, а людина, її матеріальні, соціальні, культурні та духовні потреби.

Умовами прогресивного перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичне, є:

по-перше, усвідомлення експлуатованими масами не тільки своїх класових інтересів, а й розуміння необхідності докорінних перетворень у суспільстві як єдиного шляху вирішення існуючих проблем;

по-друге, прагнення трудящих об′єднатися і сформувати авангардну партію із свідомих членів суспільства для боротьби за соціалістичне перетворення суспільних відносин;

по-третє, формування системи, в якій люди найманої праці будуть постійно і безпосередньо брати участь в управлінні і контролі над виробничими і суспільними процесами, у контролі за діяльністю влади і партії, створеної ними самими;

по-четверте, інтернаціональну єдність трудящих для перемоги соціалізму в світовому масштабі і захисту соціалізму в кожній окремій країні.

 

При цьому Прогресивна соціалістична партія України усвідомлює, що на шляху побудови соціалізму можливий реванш буржуазії, реставрація капіталізму. Реванш неминучий у випадках:

·   повернення до парламентаризму;

·   переродження чиновництва в клас буржуазії через безконтрольність їхньої діяльності з боку трудящих і наділення депутатів і чиновників пільгами та привілеями;

·   усунення людей найманої праці від управління і контролю у сфері виробництва, розподілу та прийняття політичних рішень;

·   зовнішньої агресії, яка шляхом захоплення, окупації країни знищує і соціалізм як новий суспільний лад;

·   опортунізму правлячої партії, пов′язаного з відходом від марксизму як наукового розуміння принципів перетворення суспільства, переходу партії від авангарду революційного пролетаріату до партії, яка ставить себе над трудящими, над людьми найманої праці, усуваючись від захисту їхніх корінних інтересів, а захищає лише свої вузькопартійні інтереси. Скачування до опортунізму відбувається тоді, коли партія під гаслами демократії відходить від втілення в життя ідеї диктатури пролетаріату і замість боротьби з буржуазною приватною власністю виносить гасло захисту всіх форм власності, відходить від принципів ліквідації пільг, привілеїв, недоторканості депутатів і чиновників, від принципів виборності суддів. Опортунізм партії характеризується її відмовою від конкретної боротьби за соціалістичні перетворення у всьому світі.

Необхідно окремо пояснити наше розуміння диктатури пролетаріату в сучасних умовах. З часу написання робіт К.Марксом і Ф.Енгельсом, безумовно, змінився вигляд людства. І якщо раніше пролетаріат – це робітники заводів, фабрик і найбідніше селянство (і звідси йшло розуміння встановлення їхньої диктатури), то в сучасних умовах логіка класової боротьби показує, що пролетаріатом є всі ті трудящі, які заробляють на життя продажем своєї робочої сили, тобто люди найманої праці. Змінився характер праці і робітник на сучасних підприємствах високих технологій є «синім комірцем», мало чим відрізняючись від «білих комірців» - інженерно-технічних працівників, тому що його робота вимагає високої кваліфікації, розумового навантаження і відповідної освіти. Свою робочу силу продають вчителі, лікарі, працівники культури тощо.

Тому трактування «пролетаріату» в сучасних умовах слід давати, виходячи з відношення до засобів виробництва. Якщо вони знаходяться в руках власників, підприємців, буржуа, капіталістів, то всі, хто змушений найматися до них на роботу, продаючи свою як фізичну, так і розумову працю, створюючи додаткову власність, яка буде присвоєна власником, - всі ці люди потрапляють під категорію осіб найманої праці, що адекватно поняттю пролетаріату. До них ми можемо відносити всіх – від робочого на підприємстві, селянина і ветеринара в селі до інженера і менеджера в місті, офіціанта і реалізатора на ринку.

 

ІІІ. Побудова соціалізму

Розуміючи, що шлях порятунку людства полягає в зміні капіталістичного суспільства на соціалістичне, необхідно дати відповідь про причини розвалу соціалістичного табору, розпаду Радянського Союзу і реставрації капіталізму в цих країнах. Без наукової відповіді на це питання боротьба за соціалізм безглузда. І на цьому тлі потрібно дати відповідь: чому встояли такі соціалістичні країни як Китай, Куба, В′єтнам, Північна Корея?

У своїй програмі ми даємо відповіді на ці питання.

 

1. Фундамент соціалізму

Фундаментом соціалістичних перетворень є система Радянської влади. Вона закладалась таким чином, що пасивне виборче право (право бути обраним) носило обмежений характер. Права бути обраним і обирати мали лише громадяни, які займалися суспільно корисною працею, не використовували найману працю, не жили на відсотки з капіталу або за рахунок земельної ренти. Всі інші мали тільки активне виборче право, тобто могли обирати, голосувати, але не бути обраними.

Саме трудові колективи були наділені правом своїх представників висувати у владу. Обрання проходило відкритим голосуванням, система влади була сходинковою, тобто депутати міських і сільських Рад делегували своїх представників в обласні Ради, а обласні Ради вже делегували своїх представників на з′їзд Рад. Трудящі мали право відкликати депутатів в будь-який момент, з будь-якого рівня. Обраний депутат працював на своєму робочому місці і свою зарплату отримував за місцем роботи на рівні робітника середньої кваліфікації.

Поширюючи кращі традиції Паризької комуни, в теоретичній конструкції Радянської влади була відсутня недоторканність депутатів, їхні пільги і привілеї. Була введена в державі система робітничо-селянського контролю. Трудящі отримали право обирати суддів, і була встановлена періодичність їх переобрання.

Вся влада була в руках Рад, які приймали закони, реалізовували їх і контролювали їхнє виконання.

Ця модель Радянської влади на практиці передала державну машину влади з рук буржуазної меншості в руки більшості населення – трудящим.

На основі такої моделі державного устрою були реалізовані принципи соціалістичного господарювання: пріоритет усуспільнених форм власності, планування, державна монополія на зовнішню торгівлю, соціалістична система ціноутворення, банківської та інвестиційної діяльності, стимулювання зниження витрат виробництва і зростання продуктивності праці, використання отримуваних доходів для зростання оплати праці, формування фондів суспільного споживання, пенсійна система (залежна від трудового стажу та умов праці), система соціального забезпечення, бюджетне фінансування соціальних програм та житлово-комунального господарства. Ось чому в найкоротші історичні терміни було ліквідовано безробіття, вирішені питання соціальних гарантій. Зростали обсяги виробництва в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті. Але не обійшлося і без спотворення сутності соціалізму, що призвело до репресій, порушень прав людини.

У роки Другої світової війни буржуазна Європа блискавично скорилася нацистській Німеччині та фашистській Італії. І тільки міць централізованої економіки Радянського Союзу і безприкладний героїзм радянського народу, змогли зупинити просування фашистських військ, очистити свою територію від них і врятувати країни Європи від фашизму.

На жаль, в Радянському союзі, система радянської влади переродилася з системи, що забезпечує демократію, - в систему тоталітарного режиму.

 

2. Проблеми

Але на початку 90-х років минулого століття соціалістичний табір розпався, як розпався і Радянський Союз, так як в них відбувся буржуазний реванш.

Людство чекає відповіді на питання: крах соціалізму – це історична закономірність як безперспективного шляху перетворень? Або поразка соціалізму в Радянському Союзі та ряді країн світу – це результат діяльності правлячої партії як партії, що перестала бути авангардом пролетаріату, перестала висловлювати і захищати інтереси трудящих, переродилася спочатку в номенклатурну, бюрократичну, а потім в опортуністичну, буржуазну партію? Ми стверджуємо: руйнування Радянського Союзу – це крах неефективної моделі «казарменого» соціалізму, що стало наслідком переродження Комуністичної партії Радянського Союзу.

Саме під керівництвом Компартії яка переродилася, пішов плавний процес реставрації капіталізму в Радянському Союзі.

Переродження правлячої партії полягало в наступному:

·   було підмінене фундаментальне поняття сутності соціалізму. Замість марксистського розуміння соціалізму як перехідного періоду від капіталізму до комунізму, як суспільства постійної боротьби, де об′єктивно присутній класовий конфлікт між старим, капіталістичним укладом, який потерпів поразку, і новим, комуністичним, між потерпілими поразку експлуататорами і перемігшим них пролетаріатом, - замість цього в середині 30-х років у Радянському Союзі було заявлено, що антагоністичні класи відсутні. Було поспішно заявлено, що в ньому вже побудовано соціалістичне суспільство;

·   після перемоги пролетарської революції і свідомого будівництва соціалізму на першому етапі державного капіталізму, був вихолощений і відкинутий науковий шлях побудови соціалізму, який припускав ліквідацію головних проблем капіталізму – відчуження трудящих від власності, справедливий розподіл додаткового продукту. Саме такий соціалізм забезпечував об′єднання особистого інтересу із суспільним, творчості та енергії мас – зі справедливим розподілом суспільного продукту;

·   був порушений соціалістичний принцип в оплаті праці, згідно з гаслом «від кожного за здібностями – кожному за працею». Система зрівнялівки в оплаті праці підривала довіру серед трудящих до соціалізму як справедливого суспільства і цим відштовхувала трудящих від боротьби за досягнення революції;

·   була зроблена стратегічна помилка і в тому, що було заявлено: соціалізм (комунізм) може перемогти в одній окремо взятій країні або в групі країн. У принципі це була відмова від боротьби за перемогу всесвітньої революції і нерозуміння можливості поразки соціалізму у внутрішній боротьбі з реваншистські налаштованою буржуазією. Це призвело до непростимої самовпевненості, відмові від щоденної повсюдної боротьби за цінності революції. І тому тисячі разів права Куба, ведучи щоденну боротьбу за перемогу революції, розуміючи, що поки існує агресивна імперія, капіталістичне оточення – соціалістична країна в небезпеці;

·   Компартія Радянського Союзу по суті перестала бути авангардною партією пролетаріату і перейшла на опортуністичні принципи, відмовившись виражати його класові інтереси;

·   була перекручена сутність соціалістичної держави як держави перехідного періоду, що забезпечує владу пролетаріату. Партійно-господарська номенклатура перетворилась на окремий клас і захистила свої інтереси недоторканністю, забезпечивши собі пільги і привілеї, неприпустимі для пролетарської партії. Партія перетворилася на господарську, управлінську структуру, яка продукувала тоталітаризм.

 

3. Реставрація капіталізму

Керівництво Компартії, яка переродилася, збочену модель радянської влади закріпило в Конституції Радянського Союзу 1936-го року. Суспільству була нав′язана авторитарна модель управління і цим був завданий величезний удар по творчості мас.

Саме Конституція 1936-го року стала плацдармом для наступу буржуазії і реставрації капіталізму. Створена такою конституцією система влади не була демократичною з погляду до загальноприйнятих норм демократії.

Паралельно з грубим викривленням теорії соціалізму перекручувалася і практика його будівництва. Замість змагальності у господарюванні, перемоги в конкурентній боротьбі соціалістичного укладу економіки, терплячого виховання нової людини, повнокровної реалізації прав людини як стратегії державної політики, - країна впала в чужий для соціалізму період насильницької колективізації, масових репресій на ідеологічному і класовому грунті, закритих, замовних, неправових судових процесів. Авторитарно проводилася лінія на побудову казарменого, номенклатурного соціалізму. Почав формуватися клас партійно-господарської номенклатури.

Таким чином, в Радянському Союзі почався процес реставрації капіталізму. Загроза війни, що наближалася, необхідність мобілізації всіх сил для перемоги в ній і потім для післявоєнного відновлення народного господарства, цей процес сповільнила, але не запобігла йому.

У післявоєнний період суперечності - між соціалістичною ідеєю як офіційною доктриною Радянського Союзу і практикою управління країною (де трудящі фактично були відчужені від влади, від власності), – стали зростати.

Виборчі кампанії перетворювалися на формальність: йшло голосування за одного кандидата, пропонованого зверху правлячою партією, а не трудовими колективами знизу. Відклику депутата практично не існувало. Провідна роль трудових колективів як завоювання пролетарської революції 1917 року переродилася в покірливе виконання ними вказівок, які спускалися згори. Влада партії, а не трудових колективів, парламентаризм, а не Радянська влада – ось сутність переродження.

Все суспільство стало заручником переворотів у вищих партійних структурах і дізнавалося про викривлення соціалізму тільки з вуст новообраного керівника Компартії.

Загальнонародна власність перетворилася на державну, якою розпоряджався державний апарат, а не трудящі.

 

4. Руйнування Радянського Союзу і дискредитація комуністичної ідеї

Дедалі очевиднішою ставала потреба в здійсненні політичних і економічних реформ. Тоталітарні прояви системи не тільки призводили до порушення прав і свобод людини, а й стали кайданами для економічного прогресу. Вимагалося «більше соціалізму, більше демократії».

Безумовно, це викликало необхідність радикального реформування Комуністичної партії, її повернення на марксистську теоретичну основу, очищення від махрового опортунізму, що заразив всю партію.

Це повинно було стати початком і основою політичних реформ, спрямованих на відновлення системи всевладдя Рад депутатів трудящих.

В економіці наполегливо відчувалася потреба структурних зрушень, використання планової системи для розвитку всіх сфер діяльності за рахунок впровадження високих технологій, дослідно-конструкторських розробок, відкриттів, для збалансованого розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку та підвищення продуктивності праці як основного показника виробничої діяльності. Надмірна централізація управління стримувала розвиток продуктивних сил регіонів і підприємств, вони потребували отримання достатніх повноважень, фінансового забезпечення діяльності місцевих Рад, гарантій підприємств у дотриманні договірної дисципліни. Зайве одержавлення сфери послуг стримувало як їхній розвиток, так і задоволення потреб населення. Надцентралізація економіки позбавляла частини суверенних прав незалежні держави, які утворили Радянський Союз, чим звужувала і їхні політичні права.

На противагу необхідному напрямку реформ на поглиблення соціалізації, керівництво Компартії розгорнуло реформи по шляху капіталізації суспільства. На цьому шляху воно знайшло повну підтримку західного капіталу і соціальну опору в партійно-господарській номенклатурі.

Під егідою правлячої партії були розгорнуті реформи, які легалізували тіньовий капітал і ліквідували державну монополію на зовнішню торгівлю.

Тим самим Компартія, реалізуючи свої рішення про перехід до ринкової економіки (тобто реставрації капіталізму), закономірно призвела до розпаду Радянського Союзу, дискредитації соціалістичної і комуністичної ідеї.

Гіркий досвід реставрації капіталізму і повернення трудящих в капіталістичне рабство переконливо показує всьому людству, що на шляху всесвітньої перемоги соціалізму стоїть не тільки відкрита буржуазія в особі олігархів, мільярдерів і мільйонерів, а й опортуністи які під комуністичними і соціалістичними вивісками приховують свою буржуазну сутність. Вони виконують роль агентів світового імперіалізму по боротьбі з революційним пролетаріатом у всіх країнах світу.

 

5. Перспективи соціалізму

Єдиним шансом порятунку людства на шляху ефективних перетворень та створення справедливого світоустрою, є рух до демократичного соціалізму.

До цього світову цивілізацію підштовхує і загострення класових протиріч, і посилення проблем бідності; і нескінченні, зростаючі військові конфлікти аж до загрози Третьої світової атомної війни; і загроза загибелі цивілізації в результаті вичерпання енергетичних ресурсів та екологічної катастрофи; і жахливі обсяги банківських спекуляцій та величезні зовнішні борги країн, що руйнують їхні національні економіки, і збагачують світову олігархію.

Після минулих століть, коли був пройдений шлях від зародження соціалізму у формі ідей і мрій про справедливе суспільство, вільне від гноблення і експлуатації, - до практичної реалізації цих ідей, стала очевидною закономірність побудови соціалізму та різноманіття його моделей у різних країнах. Тільки збереження фундаменту соціалізму на Кубі, в Китаї, В′єтнамі, Північній Кореї дозволило їм зберегти суверенітет своїх країн, розвивати національні економіки і вирішувати складні соціальні проблеми, незважаючи на всі виклики часу.

Розвиток людства не спростував, а підтвердив правильність цілей. Запропонованих К.Марксом і Ф.Енгельсом. геніальний вчений-фізик Альберт Ейнштейн у своїй статті «Чому соціалізм?» (1949 р.) писав наступне: «Технічний прогрес часто тягне за собою зростання безробіття, замість того, щоб полегшувати тягар праці для всіх. Прагнення до прибутку, у поєднанні з конкуренцією між окремими капіталістами, породжує нестабільність в накопиченні та використанні капіталу, що призводить до важких депресій. Необмежена конкуренція веде до жахливих розтрат праці і до того знівечення соціальної свідомості окремої особистості, про яке я вже говорив. Це знівечення особистості я вважаю найбільшим злом капіталізму. Вся наша система освіти страждає від цього зла. ... Я переконаний, що є тільки один спосіб позбутися цих жахливих зол, а саме шлях створення соціалістичної економіки з відповідною їй системою освіти, яка була б спрямована на досягнення суспільних цілей. У такій економіці засоби виробництва належать всьому суспільству і використовуються за планом». Тільки при вирішенні цих проблем праця буде створювати багатство, яке можна буде спрямувати на вирішення нагальних завдань людства, ліквідацію існуючих і неприпустимість майбутніх міжнаціональних і міждержавних конфліктів.

 

IV. Перебудова в Радянському Союзі і на Україні

Сама потреба перебудови в Радянському Союзі була об′єктивною необхідністю. Спотворення демократичної сутності  соціалізму призвело до періоду застою. У Компартії було два шляхи: перший (правильний) – це повернення до наукового соціалізму, і на цьому шляху – вихід з кризи і ривок у вирішенні економічних, соціальних, екологічних проблем, або другий (зрадницький) – це реставрація капіталізму руками комуністів (єдиною конституційно закріпленою правлячою партією).

На жаль, комуністи 80-х пішли по другому шляху.

ХХVІІІ з′їзд Компартії Радянського Союзу в 1990 р. офіційно оголосив стратегією перебудови перехід до ринкової економіки, тобто реставрацію капіталізму.

Активно виконувати рішення партії про перебудову почали і комуністи України. Готуючи собі захоплення власності як основу реставрації капіталізму, ще в умовах існування Радянського Союзу, при колосальних повноваженнях керівництва багатомільйонної партії комуністів, партноменклатура свідомо пішла на принципові зміни і Конституції Радянського Союзу, і конституцій союзних республік.

Верховна Рада України 1-го скликання прийняла закон про власність (закріплюючи недоторканність приватної власності) та прийняла комплект законів про приватизацію. Цим була створена правова база для подальшого розграбування і знищення національного багатства країни, для обкрадання нашого народу.

За лічені місяці в 1991 році відбулася зміна політичної системи суспільства. Зневаживши Декларацію про державний суверенітет України (ІІ-а глава якої заклала механізми реалізації системи народовладдя через народних представників – депутатів усіх рівнів), в Україні, за аналогією з Росією та іншими колишніми республіками Союзу, був запроваджений інститут президентства і його представників на місцях.

Президенти нових суверенних держав негайно взяли на озброєння доктрину економічних реформ за рецептами МВФ, спрямованих на реставрацію капіталізму, що втілювала його периферійну модель. Покірно виконували вимоги МВФ і президенти України.

З 3 червня 1992 (коли Україна офіційно вступила в МВФ) і по теперішній час курс реформ залишається незмінним. Україна за ці роки втратила дві третини свого економічного потенціалу (за оцінками СБ реальний ВВП в 2016 р. склав 1/3 від рівня 1990-го), перетворилася на сировинний придаток Заходу, повністю або частково втративши свої кращі види високотехнологічних виробництв і провідних галузей. 4/5 експорту України нині становить сировина. На 16 млн скоротилося число робочих місць в Україні, через що 7 млн осіб змушене було виїхати з країни на заробітки за кордон. В Україні масове безробіття, особливо серед молоді. Через багаторічне штучне урізання зарплат і пенсій основної маси населення нижче реального прожиткового мінімуму, мільйони людей зубожіють, постійно недоїдають, зростає чисельність хворих серцево-судинними захворюваннями, туберкульозом, СНІДом та ін. Скоротилася народжуваність, смертність перевищує її майже в два рази. Україна в 2016-му зайняла друге місце у світі за показником смертності населення. За 24 роки реформ населення України скоротилося з 52,1 млн на 01.01.1992 р. до 42,6 на 01.01.2017 р., тобто на 9,5 млн чол.

З кожним роком збільшується прірва між доходами найбагатших і зубожілих верств населення. Гострими соціальними проблемами стали бродяжництво дорослих і дітей, алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність. Країна загрузла в корупції, крадіжці і розпусті.

До закономірного поглиблення кризи призвело укладання в 2014 р. Угоди про асоціацію України з ЄС, що остаточно позбавило нашу країну самостійності, призвело до втрати цілих галузей вітчизняного виробництва і величезних зовнішніх ринків. Повноваження, які надані Угодою про асоціацію України з ЄС, таким наддержавним структурам, як Комітету по торгівлі та Комісії по асоціації, а також виконання вимог МВФ, фактично знищують суверенітет України, визначений Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та нормами міжнародного права.

У руслі нав′язаних Україні реформ, їх стратегами поставлена мета скупівлі землі і власності України західним капіталом, перетворення України на ворога Росії через втягування її в НАТО, консервування економіки України як сировинного придатка Заходу в умовах СОТ, по суті перетворення України в колоніальний форпост США в Євразії.

 

V. Боротьба ПСПУ за зміну курсу реформ, за соціалізм

ПСПУ була створена 20 квітня 1996 року і весь період своєї діяльності партія діє як опозиційна курсу внутрішньої і зовнішньої політики, який проводиться в Україні. ПСПУ – єдина партія, лідер якої ще у 1995-му році з трибуни парламенту запропонував «Економічну програму недопущення національної катастрофи», альтернативну курсу реформ МВФ. ПСПУ – єдина партія, яка у своїх передвиборних парламентських програмах, в передвиборних президентських програмах свого лідера Наталії Вітренко, відстоювала систему Рад як політичну основу суспільного ладу, закладеного в Декларації про державний суверенітет України.

Ці принципи партія захищала завжди, з цим виходила на парламентські і президентські вибори. У 1998-му році до парламенту України партія привела своїх представників і фракція ПСПУ рішуче відстоювала альтернативу антинародному курсу реформ. З 2006-го року члени ПСПУ були представлені в місцевих органах самоврядування України.

ПСПУ ставить своєю метою побудову незалежної держави Україна, курс внутрішньої і зовнішньої політики якої відповідає Декларації про державний суверенітет України (прийнятої парламентом країни 16.07.1990 і підтриманої в якості основи Акту незалежності України на Всеукраїнському референдумі 01.12.1991), а міжнаціональні та міжконфесійні відносини вибудовує на принципах Декларації прав національностей України (прийнятої парламентом України 01.11.1991), на нормах і принципах міжнародного права.

Це програма-мінімум нашої партії.

 

Механізмами реалізації програми партії прогресивні соціалісти вважають прийняття нової Конституції України в повній відповідності до Декларації про державний суверенітет України, зміну курсу реформ внутрішньої і зовнішньої політики з поверненням органам влади нашої країни самостійності у прийнятті та реалізації державних рішень. У новій Конституції України міжнаціональні та міжконфесійні відносини необхідно закріпити на основі Декларації прав національностей України, норм і принципів міжнародного права. Саме практикою діяльності слід забезпечити державний суверенітет України.

Кінцевою метою своєї діяльності ПСПУ бачить побудову безкласового суспільства з організацією виробництва на основі вільної і рівної асоціації виробників.

В такому суспільстві виробничі відносини будуть засновані на усуспільнених формах власності, а розподіл вироблених матеріальних благ буде здійснюватися за принципом: від кожного за здібностями – кожному за потребами. Це можливо в результаті поступального розвитку виробництва. Коли вдосконалення продуктивних сил обумовлює високоефективне суспільне виробництво на базі усуспільненої власності, раціонального, планомірного використання природного, виробничого та інтелектуального потенціалу на основі принципової зміни характеру праці. Праця стане творчою, що розкриє всі здібності особистості.

Таке суспільство базуватиметься на принципах самоврядування, коли кожному буде забезпечена вільна участь в управлінні виробництвом, територіями і державою.

Тільки в умовах безкласового суспільства може бути реалізований у повному обсязі принцип народовладдя, і всі члени суспільства без винятку отримають рівні права.

Створення такого безкласового суспільства, суспільства без експлуатації людини людиною, без антагоністичних міжнаціональних відносин, ПСПУ буде відстоювати і на міжнародному рівні, використовуючи демократичні норми і принципи міжнародного права.

Це програма-максимум ПСПУ.

 

Девізом ПСПУ стали слова великого кубинського революціонера Ернесто Че Гевари «До перемоги завжди!»

 

Головуючий

2-го етапу ХХХІІ позачергового з'їзду ПСПУ  ____________ В.Р. Марченко

 

Секретар

2-го етапу ХХХІІ позачергового з'їзду ПСПУ  ____________  Т.О. Качан

 






 












индекс 01001, г. Киев ул. Крещатик 42-А, офис 13, телефон/факс 483-32-57
Электронная почта: natalia-vitrenko@ukr.net. Мобильный телефон: +380676919398
Пресс-cлужба ПСПУ
Электронная почта: press@vitrenko.org, pspu-post@ukr.net телефон/факс (044) 489-58-95